Семінар Світла й Любові у Львові, Україна
В період з 28 березня по 1 квітня 2014 року у Львові за запрошенням Громадської організації «Львівський обласний центр гуманної педагогіки» та за підтримки Департамента освіти і науки, молоді та спорту Львівської облдержадміністрації,
Львівського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти,
Центру творчості дітей та юнацтва Галичини відбувся авторський семінар Шалви Олександровича та Паати Шалвовича Амонашвілі.
Щиро радує, що інтерес до заходу виявили не тільки вчителі, вихователі, психологи, логопеди, керівники освіти, а й просто люди, далекі у своїй професійній діяльності від педагогіки: приватні підприємці, домогосподарки, юристи тощо. Зворушливо виглядала молода мама, яка всі дні приходила з дітьми. Програма їх перебування була ретельно продумана для всіх: поки мама зосереджено слухала та занотовувала ті думки, які особливо припали до душі, малюки були зайняті своїми справами і абсолютно не перешкоджали процесу спілкування між сценою і залом. Я спостерігала за ними і раділа за цих діток, яким повезло народитись у родині, де чітко розуміють значення сімейного виховання. Серед тих, хто був присутній усі п’ять днів, були гості з інших областей – Закарпаття, Франківщини, Тернопілля, Волині, Рівненщини, Київщини та Одещини. Впевнена, що іншими після відвідання семінару повернуться до здобуття професії студенти Дрогобицького та Львівського університетів, Самбірського та Бродівського педагогічних коледжів.
Ми, педагоги, часто міркуємо над тим, як втримати увагу слухачів під час уроку чи лекції. Батько і син Амонашвілі дали блискучий приклад, як це треба робити. До демонстрації презентацій були залучені учні школи №
Я все міркувала для себе: в чому феномен Амонашвілі? Шалва Олександрович – академік, професор, почесний доктор та почесний професор багатьох педагогічних вузів України, Росії, Болгарії та інших країн, Почесний президент Міжнародного Центру Гуманної Педагогіки говорить про педагогіку простими словами, без зловживання науковою термінологією, говорить, ніби чаклує своїм голосом, посмішкою, жестами (ось присів біля імпровізаної парти, ось щось шепоче на вушко учениці, ось стрімкою ходою рухається від парти до парти, говорить щось таке знайоме, наче дістає з моєї потаємної скарбнички душі щось таке, що там давно лежало, ретельно приховане на самому дні, дістає, розгортає і випускає у вільний політ. І душа реагує на це радісним хвилюванням, раптовою чистою сльозою… І здається, що виростають крила, і хочеться любити ввесь світ з усім його багатством краси та людьми, якими б вони не були…..
Що ж це за магія така – Амонашвілі? Називаю одним словом – Амонашвілі, бо в моїй пам’яті воно об’єднує цілу родину: і самого батоно Шалву, і його покійну дружину – Валерію Гівіївну Ніорадзе, вірного соратника і натхенника, яка була доктором педагогічних наук, професором, академіком АПСН, автором багатьох наукових видань та підручників, і їхнього сина – письменника та соціолога, директора дитячого художнього центру «Басті-Бубу», президента Міжнародного Центру Гуманної Педагогіки Паату Шалвовича (який просто не міг вирости іншим у такій родині), і онуку - Майю Георгіївну Амонашвілі, президента Грузинського центру гуманної педагогіки, і сестру Шалви Олександровича – доктора педагогічних наук, учителя початкових класів Республіканської експериментальної школи №1 Нателу Олександрівну, з якою разом вони розпочинали експеримент з гуманної педагогіки вже в далекі часи ще радянського Тбілісі.
Знайшла для себе таке пояснення: гуманізм став для цієї родини не тільки педагогічною концепцією, а й філософією всього життя, філософією повсякдення з усією його побутовою атрибутикою. Згадуються надзвичайна скромність, невибагливість, толерантність під час перебування у Львові, гостинність під час моїх відвідин їх садиби (с. Бушеті) в рамках ХІІІ Міжнародних педагогічних читань… Гуманізм як кредо життя у поєднанні з даром спілкування мовою серця і дають той магічний ефект, який резонує у серця слухачів відповідною хвилею, яка очищає душу і вивищує дух. Вони дають нам можливість відчути себе кращими, ніж ми є зараз, у цю хвилину. Вони показують, як просто можна насолоджуватися життям, роботою, спілкуванням з «важкими» людьми чи дітьми. Вийшовши поза межі аудиторії, хочеться зберегти це світле відчуття в собі і поділитися ним з іншими, «домалювати» непривітну продавщицю, хамовитого водія, вредну дитину, прискіпливого чоловіка чи сварливу дружину… І – о диво! - вони таки справді починають проявляти свої кращі риси! Любов та доброта породжуються любов’ю та добротою і дай Боже, щоб якомога більше людей стали носіями цих прекрасних якостей!
Валентина Матяшук, голова ГО «Львівський
обласний центр гуманної педагогіки», м.Львів